План для контрольного твору із зарубіжної літератури для 6 класу                    
                           Контрольна робота № 2
                              Контрольний твір
      Чим зацікавлює роман Ж. Верна «П’ятнадцятирічний капітан»
                         План
1. Популярність творів Ж. Верна.
2. «П’ятнадцятирічний капітан» - пригодницький роман.
3. Важкі випробування мандрівників «Пілігрима».
4. Описи природи на сторінках твору.
5. Улюблені герої роману.
6. Значення творів письменника для сучасного читача.

                             Запитання і завдання для 7 класу ( усно)

                          Айвенго – головний герой роману.

                 Утілення в образі Айвенго кодексу рицаря

Знайдіть у тексті роману літературний портрет Айвенго (розділ ХІІ)                             

-         Як вперше з’являється Айвенго в романі? Де він з’являється? Як себе поводить?

Як його характеризують дії і вчинки?

-         Розповісти про взаємини Айвенго з Седріком Роттервудським. Ким вони доводяться один одному?

-         Розповісти про участь Айвенго у рицарському турнірі. Чим закінчилася для Айвенго участь у турнірі?

-         Взаємини Айвенго і Ребеки: як вони познайомилися? як рицар ставився до Ребеки? Чому герой виступив захисником дівчини в прецепторії?

-         Як складалася історія кохання Айвенго й леді Ровени і чим закінчилася?

-         Що дізналися про долю головного героя у кінці твору?

                                          Запитання для 7 класу

          

         Політична боротьба між королем Річардом та принцем Джоном

-         Як вперше з’являється на сторінках роману король Річард?

-         Як поводить себе принц Джон під час рицарського турніру?

-         У яких епізодах твору бере участь король Річард, приховуючи своє і’мя?

-         Як правив країною принц Джон за відсутності короля? Які були його плани? Хто були його прибічники?

-         Коли і кому король Річард відкриває, хто він є насправді?

-         Як король встановлює справедливість після свого повернення?

Гарменс Ван Рейн Рембрандт (1606 – 1669)

      Творчість Рембрандта стала вершиною голландського реалізму.

Твори художника вирізняє геніальна композиція. У його картинах усе найістотніше висувається на перший план, а головні дійові особи характеризуються надзвичайно тонко, тому глядач добре розуміє зміст зображуваної сцени.

    Головна особливість рембрандтівського колориту – відсутність багатства кольру. Головне у нього – передача гри світла й тіні, у цьому він геніальний майстер. Зазвичай світло в картині розподілено таким чином, що головна особа або група осіб найбільше освітлена.

      Рембрандт виступи новатором у багатьох жанрах. Античні й біблійні легенди він перетворив на зігріту високим гуманізмом розповідь про реальні земні людські почуття й стосунки.

Як портретист він став творцем жанру портрета-біографії, де життя людини і її внутрішній світ в усій складності й суперечливості. Портрети художника не тільки передають зовнішні риси, а й виражають внутрішній стан зображених осіб. На вершині своєї творчості пише портрети, темою яких є «людина наодинці зі своїми думами».

     Епілогом життя і творчості митця стала картина «Повернення блудного сина».

Її можна розглядати як заповіт художника. Саме тут ідея всепрощаючої любові до людини, до принижених і стражденних – ідея, якій Рембрандт служив усе життя, - знаходит найдосконаліше втілення. Художник підняв мистецтво на новий ступінь, збагативши його небувалою життєвістю і психологічною глибиною.

Картини Рембрандта:

автопортрети різних років

«Автопортрет із Саскією на колінах»

«Зняття з хреста»

«Портрет бабусі»

«Нічна варта»

«Жертвоприношення Авраама»

«Повернення блудного сина»

                               П. П. Рубенс ( 1577 – 1640)

      Якби знадобилося одним словом схарактеризувати життя П. П. Рубенса, то це було б слово «енергія». Його мистецтво характеризується кипучою життєвою  енергією, пристрастями і єквітесенцією стилю бароко. Понад 1000 картин – це грандіозне досягнення.

      Картини Рубенса сповнені бурхливого руху, динаміки, мінливості. Це справді світ, у якому немає спокою. Художнику притаманні такі типові ознаки стилю бароко: інтенсивність освітлення, монументальність фігур, неперевершена виразність ліній і живописних плям, складність ракурсів, нестримний динамізм та декоративність.

       Проте  в його творах зявляються й характерні особливості: величезна життєдайна сила, перевага почуття над розумом, відсутність містики, оспівування фізичної сили, краси, пристрасності.

   Він писав біблійні сюжети, сцени полювання на тварин, був великим майстром портретного живопису. Рубенс уславив сучасний йому тип краси, особливо в зображенні оголеного жіночого тіла. Фігури жінок нагадують класичні скульптури, відчувається спроба відтворити в їхній плоті холод мрамору.

    На його картинах вчилися і продовжують вчитися багато поколінь художників.

Картини П. П. Рубенса:

«Встановлення хреста», «Зняття з хреста»

«Полювання на тигрів та левів»

«Персей і Андромеда»

«Автопортрет з Ізабеллою Брандт»

«Єлена Фоурмен з дітьми»

«Портрет камеристки інфанти Ізабелли»

«Союз Землі  і Води»

   
     

                                             Етапи розвитку античної скульптури

І період – гомерівський ( ХІ – VІІІ ст. до н.є.)

      Статуетки культового характеру – зображення божества.

До нашого часу не збереглися.

 ІІ період – архаїчний ( VII – VI ст. до н.е.)

     Статуї богів, героїв, атлетів. Людина уособлює загальне, а не індивідуальне. Спочатку строго симетричні нерухомі фігури, наприкінці VII ст. з’являються фігури в русі.

ІІІ період – класичний ( VI – IV ст. до н.е.)

       Втілення моменту переходу тіла від одного руху до іншого. Земна краса бере гору над божественною. Виникає інтерес до внутрішнього світу людини.

Відомі скульптори і  скульптури

Мірон:  скульптури  «Дискобол», «Афіна і Марсій»

Фідій:  його скульптури Афіни та Зевса ( одне із 7 чудес світу) оздоблювали афінський   Акрополь, були 9 – 12 м заввишки.

Поліклет: статуя юнака Дорифора ( коп’єносця).  Ця скульптура була каноном – зразком:  був виведений закон ідеальних   пропорційних співвідношень людського   тіла ( голова – 1/7 зросту, обличчя – 1/10,   ступня – 1/6 і т. д. )

IV період -  елліністичний ( IV – І ст. до н. е. )

    Скульптори вперше почали зображквати людину як молоду, так і похилого віку, намагаючись відтворити риси характеру, передати почуття. Створюються памятники реальним людям – Гомер, Езоп, Демосфен та інші.

Скульптури «Ніка Самофракійська», «Лаокоон», «Афродіта Мілоська».

               

Мікеланджело

    Одним із шедеврів світової скульптури є робота Мікеланджело «П’єта», або Оплакування Христа. Вона знаходиться в соборі Святого Петра в Римі. Марія зображена з убитим Христом, який лежить у неї на колінах.У незвичайно сильному ракурсі закинута назад голова Христа, викручене його праве плече. Це надає скульптурній групі внутрішньої емоційної напруги. Юне, прекрасне обличчя Мадонни скорботне, але дуже стримане. Митець спромігся у камені передати особисті страждання матері Марії, які переростають у горе всього людства.

    Символом людської краси та сили є гігантська статуя біблійного героя Давида. Майстер зображує його не хлопчиком-пастухом ( як про це сказано в Біблії), а юнаком у повному розквіті сил, перед битвою, в момент найвищої емоційної, вольової та физичної напруженості. Цей величний і прекрасний юнак сповнений відваги, сили та рішучої готовності  до перемоги. Скульптура стала символом Флоренції, втіленням духу волелюбної Флоренції, ладної боротися за свою незалежність з будь-яким ворогом.

         Статуя біблійного героя Мойсея  створена для гробниці папи Юлія ІІ. Мойсей – давньоєврейський пророк, що вивів свій народ з рабства. Він зображений зі скрижалями, на яких Бог накреслив 10 заповідей. Ця фігура – втілення нескоримої волі та сили людського духу. Він пильно дивиться вдалину, готовий кинутися туди, де його потребують. У цій скульптурі автор втілив свою мрію про вождя – мудрого, сміливого, сповненого титанічної сили, волі – властивостей, що необхідні були людині, яка змогла б на той час об’єднати його батьківщину.

                   РОЗВИТОК  ЖАНРУ  БАЛАДИ  У  СВІТОВІЙ  ЛІТЕРАТУРІ

              ХІІ – ХІІІ ст.                                 

Франція    Виконувались як хороводні       танцювальні пісні любовного   змісту

                                                                                  

                         XIII – XIV ст.                          Англія, Шотландія

Із Франції  розповсюдилась по Італії, інших країнах Європи, відокремившись від танцю

Сюжетна пісня драматичного змісту на історичні, побутові та казкові теми

                                                                                                                                     

                     XIV – XV ст.

Стала твердою формою французької поезії: три строфи, рефрен, заключна напівстрофа. Творчість Франсуа Війона (XV ст.)

                                                          

          кінець XVIII -  поч. ХІХ ст. 

В епоху романтизму виник інтерес до фольклорних творів і зокрема жанру балади. Поети-романтики країн Європи  створили жанр літературної балади (Й. В. Гете, Ф. Шиллер, В. Скотт, А. Міцкевич, В. Жуковський, Р. Стівенсон та ін.)

     

     Літературна балада – невеликий сюжетний ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту.

                           Характерні особливості балади:

·        напружений драматичний сюжет;

·        трагічність, таємничість;

·        драматичний діалог;

·        картинність пейзажу;

·        наявність фантастичного;

·        художня лексика (метафори, порівняння, епітети тощо). 

                                                Художня  культура

Заповнити таблицю, вписавши особливості архітектури та її зразки, архітекторів.

Таблицю зробити в зошиті з художньої культури.

Стилі, напрями архітектури	Загальні особливості	Зразки, архітектори, країни
Готика
Бароко
Модерн
Арабо-мусульманська
Індійські храми
Далекосхідна

                       

                                           Перлини готики

Готика – стиль західноєвропейського мистецтва зрілого середньовіччя (другої половини ХІІ – ХV ст. Назва походить від німецьких племен готів. Готичне мистецтво відображало період зростання і зміцнення міст. Особливе місце в готичній архітектурі посідає собор. Для готичних споруд характерні такі особливості: видовжені пропорції, спрямування споруди вгору – до неба, до Бога;

великі вікна-вітражі із різнокольорового скла; багато скульптурних оздоблень, особливо всередині соборів. Головним елементом готичного собору була стрільчаста арка, форма якої повторювалась у малюнках склепінь, порталів, вікон, галерей. В основі будівлі була каркасна система – стрільчасті арки спиралися на стовпи.

     Готичний стиль зародився у Франції, потім поширився в Німеччині, Австрії, Іспанії, Англії, Італії. Найвідоміші споруди:

Собор Паризької Богоматері (Франція)

Реймський собор ( Франція)

Собор в Шартрі  (Франція)

Кельнський собор (Німеччина)

Міланський собор (Італія)

Собор в Солсбері (Англія)

                         Взірці архітектури бароко

Бароко (дивний, химерний) – стиль у європейському мистецтві XVI – XVIII ст., який виник в Італії (Рим, Венеція, Флоренція) і відзначався пишністю, складністю, суперечливістю.

     Споруди бароко відрізняються великою кількістю прикрас, особливо ліпних; криволінійними контурами обрамлень дверей і вікон; фасади оздоблені  скульптурними фігурами і цілими групами фігур. У внутрішніх приміщеннях спостерігається ефект освітлення: поєднання таємничої напівтемряви і яскравого світла. Митці бароко використовували позолоту, живопис, усі види декоративного мистецтва.

     У цьому стилі будували не тільки церкви й монастирі, а й палаци королів, будинки знаті, адміністративні будівлі.

    Творцем стилю бароко вважають Мікеланджело, який побудував собор Святого Петра в Римі. Площа перед собором разом з колонадою  спроектована  видатним архітектором бароко Лоренцо Берніні. Ще одним відомим представником барокової архітектури був Франческо Борроміні. В Россії працював відомий майстер Бартоломео Растреллі, який побудував Зимовий палац у Петербурзі, Андріівську церкву і Маріїнський палац у Києві.

                                     Модерн

     Модерн (новітній, сучасний) – стиль у європейському мистецтві кінця ХІХ – поч. ХХ ст., який прагнув створити не тільки естетично красиві, а й функціональні будівлі. Цей стиль поєднання нових будівельних матеріалів – скла, металу, залізобетону – із розкішшю, витонченістю, декоративністю.

    Основними елементами стилю є використання синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полум’я – ліній, запозичених у природи. Представники модерну умисно використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, асиметрію та вільне планування. Вони застосовували нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель.

    Архітектори застосовували візерункове облицювання фасадів будівель, вітражі, різні декоративні деталі з кутого заліза. Велика увага приділялася інтер’єрам, сходам, балконам, які ретельно оброблялися.

   Найвідоміші представники стилю модерн – бельгієць Віктор Орта та іспанець Антоніо Гауді.

Будівлі В. Орта, побудовані в Брюсселі, включені до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО: готель Сольвей, готель Тассель, готель ван Етвельде та власний будинок архітектора, у якому зараз знаходиться музей В. Орта.

   А. Гауді називали королем заліза, королем архітектури, королем модерна. Він створив архітектурне обличчя міста Барселони. Найвідоміші його творіння: парк Гуель, будинок Бальо, будинок Міла та візитівка, символ Барселони – храм Святого Сімейства.

                       Культова арабо-мусульманська архітектура

 Становлення арабо-мусульманської культури повязане із зародженням і зміцненням Арабського халіфату – держави, чиї володіння простягалися від Іспаніі до Індії. ЇЇ ідеологічною основою став іслам.

    Основною архітектурною культовую спорудою ісламу є мечеть – місце, де збираються віруючи. Мечеть – домінантний елемент мусульманського міста. В мечетях можна знайти зразки різних видів мистецтва: кераміку, скло, текстиль, килими, різьблення по каменю та дереву, каліграфічні зображення тощо.

    У плані мечеті мали прямокутну форму, з усіх боків оточену арками, що спиралися на колони. Як покрівлю архітектори використовували об’ємні куполи на барабані, які накривали молитовні зали.  Поруч з мечетями споруджували мінарети – високі вежі, з яких мусульман закликали на молитву. Їх  прикрашалиорнаментами, балконами з мереживним оздобленням, різьбленням по каменю. Завершувалися мінарети ліхтарем, куполом або шатром. Важливим декоративним елементом є орнамент – арабески – складний орнамент із геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, який подеколи містить каліграфічні написи (арабську в’язь).

          Найвідоміші будівлі:

Мечеть Харам Бейт-Уллах (м. Мекка, Саудівська Аравія)

Мечеть Хусейна (Кербеле, Ірак)

Блакитна мечеть у Стамбулі (Турція)

Медресе Шир-Дор ( м. Самарканд, Узбекістан)

            Медресе – мусульманська школа богослов’я чи університет.

                                                                                  

                                                    Храми  Індії

   В Індії існує декілька релігій, серед яких найбільш поширеними є індуїзм та буддизм.

   Неповторну і своєрідну форму мали давні індуїстські храми – вежі у вигляді східчастої піраміди з чітко виділеними поперечними поясами. Центральний храм оточений кількома маленькими храмами. Окремі частини споруди – святилище, зала для тих, хто молиться, вестибюль, вхід – розміщені на одній осі й щільно змикаються між собою. Кожна частина завершується баштовою надбудовою. Найвищою  є вежа святилища. Типовим взірцем такої споруди є храмовий комплекс у Кхаджурахо в центральній Індії.

   Любов до природи, схиляння перед її могутністю та багатством – головна тема індійського мистецтва. Храми будувалися на честь богів – Брахми, Шиви, Вішну. Вирізняються монолітні храми-ратхи, присвячені героям великої індійської поеми «Махабхарата». Ці маленькі храми чергуються із вирубаними із скелі величезними фігурами  священних тварин: слонів, левів і биків. Таврини, які ніби розгулюють та відпочивають серед ратх, гармонійно поєднують архітектурні форми з природним ландшафтом.

    Буддизм виник в Індії в VI – V ст. до н.е. Серед буддистських храмів вирізняються меморіальні поховальні пам’ятки – ступи. Спочатку вони слугували для збереження реліквій Будди. За легендою, Будда сам визначив форму ступи, перевернувши круглу чашу для збирання податків опуклістю вгору. Так ступа отримала півсферичну форму. Півсфера – символ неба та безконечності. «Парасольки» над храмом – символ влади.

      Поширеним видом буддистської архітектури є печерні храми – чайтьї. Найдавніші з них виникли у природних печерах, більш пізні  зазвичай висікалися безпосередньо в скелях.Вони мали просторі зали, прикрашені колонами, скульптурними зображеннями та розписом. Печерні храми Еллори – найбільші в Індії.

                                         Храми Далекого Сходу

    Своєрідні принципи далекосхідноїархітектури втілилися в монументальних пам’ятках Китаю, Японії, Кореї. Загалом для східного світогляду важливе усвідомлення людиною єдності духу й тіла, неба й землі, притаманне буддизму. Це відбилося й на розвитку архітектури. Буддійські пагоди з багатоярусними покрівлями спрямовані вгору,  ніби вони тягнуться до самого неба. Ярусний стиль властивий далекосхідній архітектурі – і світській, і культовій.

     Символом китайської столиці Пекіна є розташлваний у центрі Храм Неба, занесений до списку ЮНЕСКО. Територія має незвичну форму: південна частина має квадратну форму, а північна – круглу. Коло символізує небесні сили, а квадрат – сили землі. Цікаве планування вівтаря: це кругла триступенева тераса, викладена з білих мармурових плит.

   Високий художній рівень притаманний  і мистецтву печерних храмів стародавнього Китаю. Печерно-храмовий ансамбль Могао (перебуває під захистом ЮНЕСКО) споруджений на прямовисній скелі біля підніжжя гори і має протяжність 1600 метрів.

       Японський храм – це ціла система спеціальних культових споруд. Японський храм-монастир спочатку складався з 7 елементів: 1) зовнішні ворота; 2) головний, або золотий храм; 3) храм для проповіді; 4) барабанна вежа чи дзвінниця; 5) бібліотека; 6) скарбниця; 7) багатоярусна пагода.

    Японці вважають обов’язковим гармонійне поєднання  архітектури з пейзажем.

Японський храм-монастир зливається з навколишнім середовищем.

   На сході міста Кіото на вершині пагорба знаходиться відомий буддійський Храм Чистої Води – знаменитий завдяки своїй просторій веранді, яку підтримують сотні дерев’яних ствпів.

    Визначним пам’ятником світської архітектури є так званий Золотий павільйон, побудований у 1397 році в Кіото. Триярусна споруда з позолоченою покрівлею (звідси і назва)  підноситься над ставком і садом на легких стовпах-колонах, віддзеркалюючись у воді розмаїттям різьблених стін, візерункових карнізів.

    Особливістю архітектури Японії є те, що більшість споруд будували з дерева.  З-поміж дерев’яних пам’яток архітектури помітні сінтоїстські храми з масивними дахами, які далеко виступають за межі власне споруди і надійно захищають її від негоди.