Художня культура Київської Русі ( 10 клас)
Монументальний живопис ( мозаїки та фрески )
Одне з найвищих досягнень художньої культури
Київської Русі – мистецтво мозаїки.
У Софійському соборі було створено найвеличніший ансамбль мозаїчного живопису,
що не мав собі рівних у світовому мистецтві тієї доби ( до наших днів
збереглося 260 кв. метрів мозаїк).
Мозаїкою виконано найважливіші зображення
храму. Усередині головної бані, що символізує небо, зображено величну напівпостать
Христа-Вседержителя в оточенні архангелів. У лівій руці він тримає Євангеліє, у
якому викладено основи християнської віри, а правою рукою посилає
благословіння.
Центральна мозаїка собору – Богоматір Оранта
( «оранта» означає - «та, що молиться»).
Це найбільша за розмірами фігура в усьому давньоруському мистецтві. Богоматір
зображена у повний зріст, з піднесеними догори руками, наче заступається за
людський рід перед Богом. Постать виглядає надзвичайно виразною на мерехтливому
золотому тлі, що символізує Царство Небесне.
Чудові мозаїки прикрашали також
Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та
інші храми Києва. На Подолі у Києві було знайдено майстерні, у яких виготовляли
смальту – непрозоре скло у
вигляді кубиків аба пластинок, із яких створювали мозаїки. Історія зберегла ім’я
видатного київського живописця Алімпія, який створював мозаїки храмів Києва, а також
уславився як іконописець.
Виготовлення мозаїк було надзвичайно
дорогим, тому ними прикрашали тільки центральну частину храму. Усе інше
розписували фресками. Поєднання в одному храмі мозаїк і фресок – це самобутнє
явище культури Київської Русі.
Фресковий
живопис – найпоширеніший вид монументального мистецтва Київської Русі. Він
зберігся до наших днів у храмах Києва та Чернігова. У Софійському соборі майже
3 тис. кв. метрів фресок ХІ ст. Переважно фрески є своєрідними ілюстраціями до
Святого Письма. Але релігійним темам присвячені не всі фрески. На них також
зображено сім’ю князя Ярослава Мудрого, сцени полювання, борців, жоглерів,
скоморохів, музик, що грають на різних інструментах, сцени з життя
візантійського імператора.
Фрагменти фресок збереглися і в інших
храмах. Найбільшу цінність становлять фрески ХІІ ст. у Кирилівській церкві у
Києві.
Іконопис
Визначним здобутком мистецтва Київської Русі
є іконопис, що розвивається вже понад 1000 років. Ікона – предмет релігійного
культу, перед яким віруюча людина молиться .
За свідченнями літописців, перші ікони
потрапили до Києва з Криму. Коли за наказом князя Володимира у 996 році звели
Десятинну церкву, усі необхідні для богослужіння предмети привезли з Криму – з Херсонесу
( Корсуня). Серед них була чудотворна ікона Холмської Богоматері – найдавніша християнська
святиня української землі ( нині зберігається у Луцькому краєзнавчому музеї).
Пізніше з Візантії була привезена ікона Вишгородської ( Володимирської)
Богоматері, що знаходилася в резиденції київських князів.
Українські майстри упродовж короткого часу
досконало опанували мистецтво іконопису і ніколи не копіювали візантійські
зразки. Київ став центром іконопису усьго східного слов’янства. Стиль виконання київських ікон нагадує
мозаїки та фрески. Найвідоміші ікони: «Благовіщення» (ХІІ ст.), «Ангел – золоте
волосся» (ХІІ ст.), «Спас Нерукотворний» (ХІІ ст), «Дмитрій Солунський» (ХІІ ст.)
та інші. На іконах зображували частіше Ісуса Христа, Богоматір, святих, Це були
образи, сповнені духовної краси. Художники прагнули максимально передати стан
душі, тому найбільшу увагу приділяли обличчю.
Ікон доби Київської Русі збереглося дуже
мало. На жаль, більшість з них знаходиться у Москві та Санкт-Петербурзі.
Книжкова мініатюра
Особливим видом мистецтва Київської Русі
була книжкова мініатюра. Кажучи сучасною мовою – це ілюстрація до книги. Невеликі
розміри мініатюри зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання.
Середньовічна рукописна книга була надзвичано
дорогою і ставилися до неї як до святині. Князь Ярослав Мудрий заснував при
Софійському соборі бібліотеку та скрипторій – центр книгописання. Найдавнішою
рукописною книгою Київської Русі було «Остромирове євангеліє», написане у 1056 –
1057 рр. дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. У
ній на окремих аркушах вміщено три мініатюри із зображенням євангелістів
Іоанна, Марка та Луки. Художникові вдалося створити яскраві психологічні
образи. Облямовують мініатюри орнаменти, подібні до тих, які можна побачити в
Софійському соборі.
Особливу увагу привертають мініатюри
Радзивіллівського літопису початку XV ст.Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють
події часів Київської Русі. Малюнки дають цінні відомості про архітектурні
споруди Київської Русі, одяг, зброю, речі домашнього вжитку.
Традиції книжкової мініатюри стали основою
для розвитку окремого виду образотворчого мистецтва – книжкової графіки.
