вторник, 20 сентября 2016 г.

                   РОЗВИТОК  ЖАНРУ  БАЛАДИ  У  СВІТОВІЙ  ЛІТЕРАТУРІ

              ХІІ – ХІІІ ст.                                 
                  Франція
   Виконувались як хороводні       танцювальні пісні любовного   змісту                                                                                                                          
                                                                                  
                         XIIIXIV ст.                          Англія, Шотландія
  
   Із Франції  розповсюдилась по Італії, інших країнах Європи, відокремившись від танцю

   Сюжетна пісня драматичного змісту на історичні, побутові та казкові теми
                                                                                                                                     
                     XIV – XV ст.

 Стала твердою формою французької поезії: три строфи, рефрен, заключна напівстрофа.
Творчість Франсуа Війона (XV ст.)
                                                          
          кінець XVIIIпоч. ХІХ ст. 

В епоху романтизму виник інтерес до фольклорних творів і зокрема жанру балади. Поети-романтики країн Європи  створили жанр літературної балади (Й. В. Гете,
Ф. Шиллер, В. Скотт, А. Міцкевич, В. Жуковський, Р. Стівенсон та ін.)
     
     Літературна балада – невеликий сюжетний ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту.
                           Характерні особливості балади:
·        напружений драматичний сюжет;
·        трагічність, таємничість;
·        драматичний діалог;
·        картинність пейзажу;
·        наявність фантастичного;
·        художня лексика (метафори, порівняння, епітети тощо). 

понедельник, 19 сентября 2016 г.

                                                Художня  культура
Заповнити таблицю, вписавши особливості архітектури та її зразки, архітекторів.
Таблицю зробити в зошиті з художньої культури.

Стилі, напрями архітектури
          Загальні особливості
Зразки, архітектори, країни
Готика


Бароко


Модерн


Арабо-мусульманська


Індійські храми


Далекосхідна





                       
                                           Перлини готики
Готика – стиль західноєвропейського мистецтва зрілого середньовіччя (другої половини ХІІ – ХV ст. Назва походить від німецьких племен готів. Готичне мистецтво відображало період зростання і зміцнення міст. Особливе місце в готичній архітектурі посідає собор. Для готичних споруд характерні такі особливості: видовжені пропорції, спрямування споруди вгору – до неба, до Бога;
великі вікна-вітражі із різнокольорового скла; багато скульптурних оздоблень, особливо всередині соборів. Головним елементом готичного собору була стрільчаста арка, форма якої повторювалась у малюнках склепінь, порталів, вікон, галерей. В основі будівлі була каркасна система – стрільчасті арки спиралися на стовпи.
     Готичний стиль зародився у Франції, потім поширився в Німеччині, Австрії, Іспанії, Англії, Італії. Найвідоміші споруди:
Собор Паризької Богоматері (Франція)
Реймський собор ( Франція)
Собор в Шартрі  (Франція)
Кельнський собор (Німеччина)
Міланський собор (Італія)
Собор в Солсбері (Англія)

                         Взірці архітектури бароко
Бароко (дивний, химерний) – стиль у європейському мистецтві XVIXVIII ст., який виник в Італії (Рим, Венеція, Флоренція) і відзначався пишністю, складністю, суперечливістю.
     Споруди бароко відрізняються великою кількістю прикрас, особливо ліпних; криволінійними контурами обрамлень дверей і вікон; фасади оздоблені  скульптурними фігурами і цілими групами фігур. У внутрішніх приміщеннях спостерігається ефект освітлення: поєднання таємничої напівтемряви і яскравого світла. Митці бароко використовували позолоту, живопис, усі види декоративного мистецтва.
     У цьому стилі будували не тільки церкви й монастирі, а й палаци королів, будинки знаті, адміністративні будівлі.
    Творцем стилю бароко вважають Мікеланджело, який побудував собор Святого Петра в Римі. Площа перед собором разом з колонадою  спроектована  видатним архітектором бароко Лоренцо Берніні. Ще одним відомим представником барокової архітектури був Франческо Борроміні. В Россії працював відомий майстер Бартоломео Растреллі, який побудував Зимовий палац у Петербурзі, Андріівську церкву і Маріїнський палац у Києві.


                                     Модерн
     Модерн (новітній, сучасний) – стиль у європейському мистецтві кінця ХІХ – поч. ХХ ст., який прагнув створити не тільки естетично красиві, а й функціональні будівлі. Цей стиль поєднання нових будівельних матеріалів – скла, металу, залізобетону – із розкішшю, витонченістю, декоративністю.
    Основними елементами стилю є використання синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полумя – ліній, запозичених у природи. Представники модерну умисно використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, асиметрію та вільне планування. Вони застосовували нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель.
    Архітектори застосовували візерункове облицювання фасадів будівель, вітражі, різні декоративні деталі з кутого заліза. Велика увага приділялася інтер’єрам, сходам, балконам, які ретельно оброблялися.
   Найвідоміші представники стилю модерн – бельгієць Віктор Орта та іспанець Антоніо Гауді.
Будівлі В. Орта, побудовані в Брюсселі, включені до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО: готель Сольвей, готель Тассель, готель ван Етвельде та власний будинок архітектора, у якому зараз знаходиться музей В. Орта.
   А. Гауді називали королем заліза, королем архітектури, королем модерна. Він створив архітектурне обличчя міста Барселони. Найвідоміші його творіння: парк Гуель, будинок Бальо, будинок Міла та візитівка, символ Барселони – храм Святого Сімейства.



                       Культова арабо-мусульманська архітектура
 Становлення арабо-мусульманської культури повязане із зародженням і зміцненням Арабського халіфату – держави, чиї володіння простягалися від Іспаніі до Індії. ЇЇ ідеологічною основою став іслам.
    Основною архітектурною культовую спорудою ісламу є мечеть – місце, де збираються віруючи. Мечеть – домінантний елемент мусульманського міста. В мечетях можна знайти зразки різних видів мистецтва: кераміку, скло, текстиль, килими, різьблення по каменю та дереву, каліграфічні зображення тощо.
    У плані мечеті мали прямокутну форму, з усіх боків оточену арками, що спиралися на колони. Як покрівлю архітектори використовували обємні куполи на барабані, які накривали молитовні зали.  Поруч з мечетями споруджували мінарети – високі вежі, з яких мусульман закликали на молитву. Їх  прикрашалиорнаментами, балконами з мереживним оздобленням, різьбленням по каменю. Завершувалися мінарети ліхтарем, куполом або шатром. Важливим декоративним елементом є орнамент – арабески – складний орнамент із геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, який подеколи містить каліграфічні написи (арабську в’язь).
          Найвідоміші будівлі:
Мечеть Харам Бейт-Уллах (м. Мекка, Саудівська Аравія)
Мечеть Хусейна (Кербеле, Ірак)
Блакитна мечеть у Стамбулі (Турція)
Медресе Шир-Дор ( м. Самарканд, Узбекістан)
            Медресе – мусульманська школа богословя чи університет.
                                                                                  

                                                    Храми  Індії
   В Індії існує декілька релігій, серед яких найбільш поширеними є індуїзм та буддизм.
   Неповторну і своєрідну форму мали давні індуїстські храми – вежі у вигляді східчастої піраміди з чітко виділеними поперечними поясами. Центральний храм оточений кількома маленькими храмами. Окремі частини споруди – святилище, зала для тих, хто молиться, вестибюль, вхід – розміщені на одній осі й щільно змикаються між собою. Кожна частина завершується баштовою надбудовою. Найвищою  є вежа святилища. Типовим взірцем такої споруди є храмовий комплекс у Кхаджурахо в центральній Індії.
   Любов до природи, схиляння перед її могутністю та багатством – головна тема індійського мистецтва. Храми будувалися на честь богів – Брахми, Шиви, Вішну. Вирізняються монолітні храми-ратхи, присвячені героям великої індійської поеми «Махабхарата». Ці маленькі храми чергуються із вирубаними із скелі величезними фігурами  священних тварин: слонів, левів і биків. Таврини, які ніби розгулюють та відпочивають серед ратх, гармонійно поєднують архітектурні форми з природним ландшафтом.
    Буддизм виник в Індії в VI V ст. до н.е. Серед буддистських храмів вирізняються меморіальні поховальні памятки – ступи. Спочатку вони слугували для збереження реліквій Будди. За легендою, Будда сам визначив форму ступи, перевернувши круглу чашу для збирання податків опуклістю вгору. Так ступа отримала півсферичну форму. Півсфера – символ неба та безконечності. «Парасольки» над храмом – символ влади.
      Поширеним видом буддистської архітектури є печерні храми – чайтьї. Найдавніші з них виникли у природних печерах, більш пізні  зазвичай висікалися безпосередньо в скелях.Вони мали просторі зали, прикрашені колонами, скульптурними зображеннями та розписом. Печерні храми Еллори – найбільші в Індії.


                                         Храми Далекого Сходу

    Своєрідні принципи далекосхідноїархітектури втілилися в монументальних пам’ятках Китаю, Японії, Кореї. Загалом для східного світогляду важливе усвідомлення людиною єдності духу й тіла, неба й землі, притаманне буддизму. Це відбилося й на розвитку архітектури. Буддійські пагоди з багатоярусними покрівлями спрямовані вгору,  ніби вони тягнуться до самого неба. Ярусний стиль властивий далекосхідній архітектурі – і світській, і культовій.
     Символом китайської столиці Пекіна є розташлваний у центрі Храм Неба, занесений до списку ЮНЕСКО. Територія має незвичну форму: південна частина має квадратну форму, а північна – круглу. Коло символізує небесні сили, а квадрат – сили землі. Цікаве планування вівтаря: це кругла триступенева тераса, викладена з білих мармурових плит.
   Високий художній рівень притаманний  і мистецтву печерних храмів стародавнього Китаю. Печерно-храмовий ансамбль Могао (перебуває під захистом ЮНЕСКО) споруджений на прямовисній скелі біля підніжжя гори і має протяжність 1600 метрів.

       Японський храм – це ціла система спеціальних культових споруд. Японський храм-монастир спочатку складався з 7 елементів: 1) зовнішні ворота; 2) головний, або золотий храм; 3) храм для проповіді; 4) барабанна вежа чи дзвінниця; 5) бібліотека; 6) скарбниця; 7) багатоярусна пагода.
    Японці вважають обов’язковим гармонійне поєднання  архітектури з пейзажем.
Японський храм-монастир зливається з навколишнім середовищем.
   На сході міста Кіото на вершині пагорба знаходиться відомий буддійський Храм Чистої Води – знаменитий завдяки своїй просторій веранді, яку підтримують сотні дерев’яних ствпів.
    Визначним памятником світської архітектури є так званий Золотий павільйон, побудований у 1397 році в Кіото. Триярусна споруда з позолоченою покрівлею (звідси і назва)  підноситься над ставком і садом на легких стовпах-колонах, віддзеркалюючись у воді розмаїттям різьблених стін, візерункових карнізів.
    Особливістю архітектури Японії є те, що більшість споруд будували з дерева.  З-поміж дерев’яних пам’яток архітектури помітні сінтоїстські храми з масивними дахами, які далеко виступають за межі власне споруди і надійно захищають її від негоди.