ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ХХ СТОЛІТТЯ

     Новітня історія українського театру починається з інноваційних пошуків, які поєднувалися із традиціями, закладеними корифеями.

     Серед театральних діячів-реформаторів особливе місце посідав Лесь Курбас   

 ( 1887 – 1937), який увійшов в історію як театральний реформатор, режисер, актор, драматург, педагог, народний артист України.

      Завдяки його зусиллям у 1917 році був створений стаціонарний молодий театр у Києві. Вершиною творчого доробку Л. Курбаса було створення у 1922 році мистецького об’єднання «Березіль» на базі театру «Березіль». Це була кузня кваліфікованих мистецьких кадрів (режисерів, акторів) в Україні. У  1926 році театр «Березіль» було переведено до Харкова – на той час столиці України. За великий внесок у розвиток театральної культури України Курбасу присвоєно звання народного артиста України.

   Другом і однодумцем Л. Курбаса був Микола Куліш – відомий український драматург (автор пєси «Мина Мазайло» та ін.).

На початку 1930-х років поширюються наклепницькі звинувачення на адресу Курбаса та його соратників. У 1933 р. його усунуто від керівництва театром, а театр «Березіль» закрито. У 1937 році Курбаса було заарештовано. А згодом розстріляно.

     1930 – 1950-ті роки були дуже важкими для українського театру. Уважається, що цей час – насамперед театр визначних акторів: Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Гнат Юра, Валентина Чистякова, Іван Мар’яненко, більшість з них були учнями або сподвижниками Л. Курбаса.

     Роки «відлиги» (60-ті) характеризуються пожвавленням культурного життя. У цей час формується нова генерація української театральної інтелігенції, яка шукала шляхи до національних джерел. ЇЇ представниками були режисери Сергій Данченко, Федір Стригун, Віктор Івченко, Богдан Ступка.

    1980 – 1990 –ті рр. позначені пошуками, організіційними змінами у театральному мистецтві. Було створено нові театри-студії, експериментальні спектаклі. Невеликі театри-студії працювали в камерних залах, а інколи – у підвальних приміщеннях, гаражах, художніх галереях. У Києві виникають декілька нових театрів: 1988 р. – театр «Колесо», 1989 р. – Київський театр пластичної драми на Печерську, 1991 р. – Київський драматичний театр «Браво». Також виникли молоді театри у Харкові – «Березіль», театр в Коломиї.

     Сьогодні в Україні діють багато драматичних, музично-драматичних та лялькових театрів. Найвідоміші – драматичний театр ім. І. Франка, театр російської драми ім. Лесі Українки у Києві; драматичний театр ім. Марії Заньковецької у Львові. Оперні театри у Києві, Львові, Одесі.

    Відомі актори сучасного театру – А. Хостікоєв, Б. Бенюк, Н. Сумська, Л. Кадирова, Л. Задніпровський, А. Роговцева та інші.

                           

Український  живопис ХІХ століття

Костянтин Трутовський ( 1826 – 1893)

Микола Пимоненко ( 1862 – 1912)

Киріак Костанді ( 1852 – 1921)

Микола Кузнецов (1850 – 1929)

Микола Івасюк ( 1865 – 1930)

Олександр Мурашко ( 1875 – 1919)

Володимир Орловський  1842 – 1914)

Сергій Васильківський (1854 – 1917)

Сергій Світославський ( 1857 – 1931)

Петро Левченко ( 1856 – 1917)

Архип Куінджі ( 1841 – 1910)

Іван Труш (1869 – 1941)

                                  Розвиток мовлення

                       Розгорнута відповідь на запитання

Чи погоджуєтеся ви зі словами героя повісті Е. Хемінгуея

«Я не звичайний старий»?

                  (план не писати!)

І. «Герої кодексу» - улюблені персонажі творів Е. Хемінгуея.

ІІ. Рибалка Сантьяго – «герой кодексу».

1.     Нелегка доля головного героя.

2.     Взаємини із хлопчиком Маноліном.

3.     Ставлення Сантьяго до оточуючого світу.

4.     Риси характеру головного героя.

ІІІ. «Людина створена не для поразки».

Уроки ХХ століття у художній літературі

                           ( за творами  Б. Брехта та А. Камю)

І. Бурхливий і суперечливий розвиток світу у ХХ столітті.

ІІ. Відображення проблем ХХ століття у художній літературі.

1.     Проблема відповідальності вченого за наукові відкриття та моральний вибір в образі Галілея.

2.     Мотив перестороги в романі А. Камю «Чума»:

а) алегоричне зображення фашизму в романі;

б) моральний вибір героїв твору в межовій ситуації.

ІІІ. Збережемо наш світ і людину в ньому.

                     Живопис і графіка. Творчість Т. Шевченка

      Шевченко-художник зажив слави раніше за Шевченка-поета. Його творчість позначена духом романтизму. Це виявляється в  інтересі до духовного світу людини, її почуттів, прагненні передати у своїх творах певний настрій, стан душі. Уперше в українському мистецтві з такою силою прозвучало глибоке емоційне співпереживання долі простих людей – представників найнижчих соціальних верств. Демократичність – також одна з характерних ознак романтизму.

  Шевченко працював у різних жанрах: побутовому, пейзажному, історичному. Однак особливе місце в його мистецькій спадщині посідає жанр портрету. Герої Шевченка – його сучасники: чоловіки, жінки, діти. Найбільша витонченість й одухотвореність притаманні жіночим портретам (Г. Закревської та ін). Також митець створив декілька автопортретів, у яких намагався зазирнути у власну душу, пізнати себе, осмислити власне життя.

     У 1842 році Шевченко створив велике живописне полотно «Катерина». Це абсолютно оригінальний витвір мистецтва. В її композиції та яскравому колориті простежуються традиції українського живопису, мистьецтва бароко та народної картини. У ньому Шевченко першим в образотворчому мистецтві возвеличив образ жінки, на яку, за законами тогочасної моралі, очікували лише осуд з боку суспільства та тяжкі життєві поневіряння.

     Поїздка на батьківщину надихнула митця на створення серії графічних робіт «Живописна Україна», яка складається з трьох частин: 1) видів, відомих красою й історичними подіями; 2) картини народного побуту; 3) історичні події. Серед них такі відомі офорти: «Судна рада», «У Києві», «Видубицький монастир у Києві» та ін.

   Перебуваючи на засланні, Шевченко взяв участь у двох географічних експедиціях. Він створив велику кількість замальовок берегів та островів Аральського моря, виявивши великий талант пейзажиста, надзвичайно тонке відчуття різноманітних станів природи. Шевченко віртуозно володів технікою акварелі,  якою створено більшість його краєвидів. А ще він став першим художником, хто звернувся до життя казахського нвроду: «Казахи біля вогню», «Казашка Катя» та ін.

   Наприкінці заслання Т. Шевченко почав працювати над серією малюнків «Притча про блудного сина» (1856 -1857), яку вважають однією з вершин його мистецької творчості. Серед них – «У шинку», «Програвся в карти», «У в’язниці».

  У 1860 р. рішенням Ради Академії мистецтв за великі досягнення в розвитку графіки він був удостоєний почесного звання академіка гравюри. Його творчість мала великий вплив на весь подальший розвиток образотворчого мистецтва в Україні. 

                                            Вічна тема кохання в літературі початку ХХ століття ( за повістю О. Купріна  “Гранатовий браслет”)

                                План

І. Вічна тема кохання у світовій літературі.

ІІ. Повість “Гранатовий браслет” – гімн “сильному, як смерть” коханню.

1.                 Реальна основа твору.

2.                 Майстерність письменника в розкритті теми повісті:

а) образи головних героїв;

б) використання музики, біблійних мотивів, образів-символів.

3. Роздуми над трагічним фіналом твору.

ІІІ. Чи дійсно справжнє кохання  “повинно бути трагедією”?

              Теми контрольних творів  із зарубіжної                                                                                          літератури  ( 11 клас )

                                                    

1.     Не лише «для себе і про себе» ( за оповіданням Ф. Кафки «Перевтілення»).

2.     Мої враження від оповідання Ф. Кафки «Перевтілення».

3.     Вічна тема кохання в літературі початку ХХ століття ( на прикладі вивчених творів).

4.     Художні відкриття літератури початку ХХ століття.

       

                   Художня культура Київської Русі ( 10 клас)

Монументальний живопис ( мозаїки та фрески )

   Одне з найвищих досягнень художньої культури Київської Русі – мистецтво мозаїки. У Софійському соборі було створено найвеличніший ансамбль мозаїчного живопису, що не мав собі рівних у світовому мистецтві тієї доби ( до наших днів збереглося 260 кв. метрів мозаїк).

   Мозаїкою виконано найважливіші зображення храму. Усередині головної бані, що символізує небо, зображено величну напівпостать Христа-Вседержителя в оточенні архангелів. У лівій руці він тримає Євангеліє, у якому викладено основи християнської віри, а правою рукою посилає благословіння.

   Центральна мозаїка собору – Богоматір Оранта ( «оранта» означає  - «та, що молиться»). Це найбільша за розмірами фігура в усьому давньоруському мистецтві. Богоматір зображена у повний зріст, з піднесеними догори руками, наче заступається за людський рід перед Богом. Постать виглядає надзвичайно виразною на мерехтливому золотому тлі, що символізує Царство Небесне.

         Чудові мозаїки прикрашали також Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та інші храми Києва. На Подолі у Києві було знайдено майстерні, у яких виготовляли смальту – непрозоре скло у вигляді кубиків аба пластинок, із яких створювали мозаїки. Історія зберегла ім’я видатного київського живописця Алімпія, який створював мозаїки храмів Києва, а також уславився як іконописець.

      Виготовлення мозаїк було надзвичайно дорогим, тому ними прикрашали тільки центральну частину храму. Усе інше розписували фресками. Поєднання в одному храмі мозаїк і фресок – це самобутнє явище культури Київської Русі.

     Фресковий живопис – найпоширеніший вид монументального мистецтва Київської Русі. Він зберігся до наших днів у храмах Києва та Чернігова. У Софійському соборі майже 3 тис. кв. метрів фресок ХІ ст. Переважно фрески є своєрідними ілюстраціями до Святого Письма. Але релігійним темам присвячені не всі фрески. На них також зображено сім’ю князя Ярослава Мудрого, сцени полювання, борців, жоглерів, скоморохів, музик, що грають на різних інструментах, сцени з життя візантійського імператора.

      Фрагменти фресок збереглися і в інших храмах. Найбільшу цінність становлять фрески ХІІ ст. у Кирилівській церкві у Києві.

                                    Іконопис

   Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що розвивається вже понад 1000 років. Ікона – предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться .

   За свідченнями літописців, перші ікони потрапили до Києва з Криму. Коли за наказом князя Володимира у 996 році звели Десятинну церкву, усі необхідні для богослужіння предмети привезли з Криму – з Херсонесу ( Корсуня). Серед них була чудотворна ікона Холмської Богоматері – найдавніша християнська святиня української землі ( нині зберігається у Луцькому краєзнавчому музеї). Пізніше з Візантії була привезена ікона Вишгородської ( Володимирської) Богоматері, що знаходилася в резиденції київських князів.

    Українські майстри упродовж короткого часу досконало опанували мистецтво іконопису і ніколи не копіювали візантійські зразки. Київ став центром іконопису усьго східного слов’янства. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїки та фрески. Найвідоміші ікони: «Благовіщення» (ХІІ ст.), «Ангел – золоте волосся» (ХІІ ст.), «Спас Нерукотворний» (ХІІ ст), «Дмитрій Солунський» (ХІІ ст.) та інші. На іконах зображували частіше Ісуса Христа, Богоматір, святих, Це були образи, сповнені духовної краси. Художники прагнули максимально передати стан душі, тому найбільшу увагу приділяли обличчю.

       Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. На жаль, більшість з них знаходиться у Москві та Санкт-Петербурзі.

                           Книжкова мініатюра

      Особливим видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Кажучи сучасною мовою – це ілюстрація до книги. Невеликі розміри мініатюри зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання.

    Середньовічна рукописна книга була надзвичано дорогою і ставилися до неї як до святині. Князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі бібліотеку та скрипторій – центр книгописання. Найдавнішою рукописною книгою Київської Русі було «Остромирове євангеліє», написане у 1056 – 1057 рр. дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. У ній на окремих аркушах вміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Художникові вдалося створити яскраві психологічні образи. Облямовують мініатюри орнаменти, подібні до тих, які можна побачити в Софійському соборі.

     Особливу увагу привертають мініатюри Радзивіллівського літопису початку XV ст.Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють події часів Київської Русі. Малюнки дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської Русі, одяг, зброю, речі домашнього вжитку.

   Традиції книжкової мініатюри стали основою для розвитку окремого виду образотворчого мистецтва – книжкової графіки.